Четвертая книга царствГлава 6 |
|
1 |
|
2 Не пойти ли нам к Иордану? Пусть каждый возьмет оттуда по бревну, и мы построим новое жилище». «Идите», — ответил он. |
|
3 Один из учеников попросил: «Окажи милость, пойди с нами, своими слугами!» «Хорошо, пойду», — согласился он |
|
4 и пошел с ними. |
|
5 Когда один из них валил ствол, железо, слетев с топорища, упало в воду, и он закричал: «Беда, владыка мой! Это не мой топор, я одолжил его!» |
|
6 «Где он упал?» — спросил человек Божий. Тот показал ему место. Елисей вытесал деревяшку, бросил ее в воду — и всплыл топор. |
|
7 «Держи!» — сказал он. Тот протянул руку и взял топор. |
|
8 |
|
9 человек Божий посылал к царю израильскому гонца со словами: «Обходи это место стороной, туда направились арамеи». |
|
10 А царь израильский отправлял гонца в место, указанное человеком Божьим, и предупреждал тамошних жителей. Так не однажды он уберегся. |
|
11 |
|
12 «Никто, владыка мой царь, — отвечал один из слуг, — а есть в Израиле пророк Елисей, он пересказывает царю израильскому всё, что скажешь ты даже в спальне своей». |
|
13 «Идите и разузнайте, где он, — велел царь, — а я пошлю стражу схватить его!» Ему сообщили: «Здесь, в Дотане». |
|
14 Он послал туда коней, колесницы и могучее войско — ночью оно подошло и окружило город. |
|
15 |
|
16 «Не страшись, — ответил тот, — тех, кто за нас, больше, чем тех, кто за них». |
|
17 И Елисей стал молиться: «ГОСПОДИ, прошу, открой ему глаза, пусть увидит!» ГОСПОДЬ открыл слуге глаза, и тот увидел, что холм вокруг Елисея полон конями и колесницами огненными. |
|
18 Когда подступили к нему арамеи, Елисей стал молиться так: «Господи, прошу, порази этот народ слепотой!» И поразил Он их слепотой по слову Елисея. |
|
19 «Это не та дорога и город не тот, — сказал им Елисей. — Идите за мной, и я выведу вас к человеку, которого вы ищете». И он отвел их в Самарию. |
|
20 |
|
21 При виде их царь израильский спросил Елисея: «Что же, перебить их, отец мой?» |
|
22 «Нет, не убивай! — ответил тот. — Разве твой меч или лук пленили их, чтобы теперь перебить? Вели подать им еды и воды, пусть поедят, попьют и отправятся к своему владыке». |
|
23 И царь устроил им тогда большое празднество, они наелись, напились и отправились к своему владыке. И больше те арамеи не ходили в набеги на землю израильскую. |
|
24 |
|
25 В Самарии из-за осады начался страшный голод, и дошло до того, что за ослиную голову давали восемьдесят шекелей серебра, а за четверть кава голубиного помета — пять шекелей серебра. |
|
26 Когда царь израильский проходил по городской стене, одна женщина закричала ему: «Спаси меня, владыка мой царь!» |
|
27 «ГОСПОДЬ да спасет тебя! — отозвался тот. — А я чем помогу — ни с гумна нечего взять, ни из давильни». |
|
28 И царь спросил ее: «Что случилось с тобой?» Она отвечала: «Вон та женщина предложила мне: „Давай сегодня съедим твоего сына, а завтра моего“. |
|
29 Мы сварили моего сына и съели, а на другой день я сказала ей: „Давай съедим твоего сына“, но она его спрятала». |
|
30 Выслушав слова той женщины, царь разодрал одежды. И когда он шел по стене, народ видел, что у него рубище по голому телу. |
|
31 Царь сказал: «Пусть так-то и эдак поступит со мной Бог и добавит к тому еще, если голова Елисея, сына Шафата, останется у него на плечах до вечера!» |
|
32 |
|
33 Не успел он договорить, как пришел и царь и сказал: «Вот какая беда нам от ГОСПОДА! Чего еще нам от ГОСПОДА ждать?» |
2-а царiвРозділ 6 |
|
1 |
|
2 Ходім аж до Йорда́ну, і візьмі́мо звідти кожен по одній дереви́ні, і зробимо собі місце, щоб сидіти там“. А він сказав: „Ідіть“. |
|
3 І сказав один: „Будь же ласка́вий, і ходи зо своїми рабами!“ А він сказав: „Я піду́“. |
|
4 І пішов він із ними, і вони прийшли до Йорда́ну, і руба́ли дерево. |
|
5 І сталося, коли один вали́в дереви́ну, то впала сокира до води. А той скрикнув і сказав: „Ох, пане мій, таж вона пози́чена!“ |
|
6 І сказав Божий чоловік: „Куди вона впала?“ А той показав йому те місце. І він відрубав кусок дерева й кинув туди, — і ви́пливла сокира! |
|
7 І він сказав: „Витягни собі!“ А той простя́г свою руку і взяв. |
|
8 |
|
9 А Божий чоловік послав до Ізраїлевого царя, говорячи: „Стережися перехо́дити оце місце, бо там схо́дяться сирі́яни!“ |
|
10 І послав Ізраїлів цар до того місця, про яке говорив йому Божий чоловік та остеріга́в його; і він стері́гся там не раз і не два. |
|
11 І сильно занепоко́їлося серце сирійського царя про ту річ, і він покликав своїх слуг та й сказав до них: „Чи не розповісте́ мені, хто з наших зраджує перед Ізраїльським царем?“ |
|
12 І сказав один з його слуг: „Ні, пане мій ца́рю, це не наш, а це Єлисей, той пророк, що в Ізраїлі, доно́сить Ізраїлевому цареві ті слова, що ти гово́риш у спальні своїй!“... |
|
13 А він відказав: „Ідіть, і подивіться, де́ він, — і я пошлю́ й візьму́ його!“ І доне́сено йому, кажучи: „Ось він у Дотані!“ |
|
14 І послав він туди коні, і колесни́ці та ві́йсько. І прийшли вони вночі й оточили те місто. |
|
15 А слуга Божого чоловіка встав рано і вийшов, аж ось ві́йсько ото́чує місто, і коні, і колесни́ці! І сказав його слуга до нього: „Ох, пане мій, що́ бу́демо робити?“ |
|
16 А той відказав: „Не бійся, бо ті, що з нами, численні́ші від тих, що з ними“. |
|
17 І молився Єлисе́й і говорив: „Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!“ І відкрив Господь очі того слуги́, і він побачив, аж ось гора́ повна ко́ней та огняни́х колесни́ць навко́ло Єлисе́я!... |
|
18 І зійшли сирійці до ньо́го, а Єлисей помолився до Господа й сказав: „Удар цей люд сліпото́ю!“ І Він ударив їх сліпото́ю за Єлисеєвим словом... |
|
19 І сказав до них Єлисей: „Це не та доро́га й не те місто. Ідіть за мною, й я проведу́ вас до того чоловіка, якого ви шукаєте“. І він завів їх у Самарі́ю. |
|
20 І сталося, як прийшли вони до Самарії, то Єлисей сказав: „Го́споди, відкрий оці очі, і нехай вони побачать!“ І Господь відкрив їхні очі, і вони побачили, — аж ось вони в сере́дині Самарії!... |
|
21 І сказав Ізраїлів цар до Єлисея, коли побачив їх: „Чи побити їх, чи побити, мій ба́тьку?“ |
|
22 А той відказав: „Не вбивай! Чи ти повбиваєш тих, кого ти взяв до неволі своїм мече́м та своїм списо́м? Поклади хліб та воду перед ними, і нехай вони їдять та п'ють, і нехай ідуть до свого пана“. |
|
23 І справив цар для них велику гости́ну, і вони їли й пили; і він відпустив їх, і вони пішли до свого пана. І сирійські о́рди вже більш не вхо́дили до Ізраїлевого Кра́ю. |
|
24 |
|
25 І був великий голод у Самарії. І ось ті обляга́ли їх, а осляча голова коштувала вісімдеся́т шеклів срібла, а чвертка каву голуби́ного поме́ту п'ять шеклів срібла. |
|
26 І сталося, прохо́див Ізраїлів цар по мурі, а одна жінка крикнула до нього, говорячи: „Поможи, пане ца́рю!“ |
|
27 А він відказав: „Як тобі не поможе Господь, звідки я поможу́ тобі? Чи з то́ку, або з чави́ла?“ |
|
28 І сказав до неї цар: „Що тобі?“ А та відказала: „Оця жінка сказала мені: Дай свого сина, і ми з'їмо́ його сьогодні, а мого сина з'їмо́ взавтра. |
|
29 І зварили ми мого́ сина та й з'їли його... І сказала я до неї дру́гого дня: Дай сина свого, і ми з'їмо́ його, та вона сховала свого сина“. |
|
30 І сталося, як цар почув слова цієї жінки, то роздер шати свої, і він ходив по мурі. І наро́д побачив, — аж ось вере́тище на тілі його зо спо́ду! |
|
31 І він сказав: „Отак нехай зробить мені Бог, і так нехай додасть, якщо позоста́неться голова Єлисея, Шафатового сина, на ньому сьогодні!“ |
|
32 А Єлисей сидів у своєму домі, а з ним сиділи старші́. І послав цар чоловіка від себе. Поки прийшов посол до нього, то він сказав до старши́х: „Чи ви бачите, що цей син уби́вника послав зняти мою го́лову? Глядіть, як при́йде цей посол, то замкніть двері, — і прити́снете його в две́рях. Ось і шаруді́ння ніг пана його за ним“. |
|
33 Ще він говорив із ними, аж ось прихо́дить до нього послане́ць. І він сказав: „Отаке зло від Господа! Чого ще чекати від Господа?“ |
Четвертая книга царствГлава 6 |
2-а царiвРозділ 6 |
|
1 |
1 |
|
2 Не пойти ли нам к Иордану? Пусть каждый возьмет оттуда по бревну, и мы построим новое жилище». «Идите», — ответил он. |
2 Ходім аж до Йорда́ну, і візьмі́мо звідти кожен по одній дереви́ні, і зробимо собі місце, щоб сидіти там“. А він сказав: „Ідіть“. |
|
3 Один из учеников попросил: «Окажи милость, пойди с нами, своими слугами!» «Хорошо, пойду», — согласился он |
3 І сказав один: „Будь же ласка́вий, і ходи зо своїми рабами!“ А він сказав: „Я піду́“. |
|
4 и пошел с ними. |
4 І пішов він із ними, і вони прийшли до Йорда́ну, і руба́ли дерево. |
|
5 Когда один из них валил ствол, железо, слетев с топорища, упало в воду, и он закричал: «Беда, владыка мой! Это не мой топор, я одолжил его!» |
5 І сталося, коли один вали́в дереви́ну, то впала сокира до води. А той скрикнув і сказав: „Ох, пане мій, таж вона пози́чена!“ |
|
6 «Где он упал?» — спросил человек Божий. Тот показал ему место. Елисей вытесал деревяшку, бросил ее в воду — и всплыл топор. |
6 І сказав Божий чоловік: „Куди вона впала?“ А той показав йому те місце. І він відрубав кусок дерева й кинув туди, — і ви́пливла сокира! |
|
7 «Держи!» — сказал он. Тот протянул руку и взял топор. |
7 І він сказав: „Витягни собі!“ А той простя́г свою руку і взяв. |
|
8 |
8 |
|
9 человек Божий посылал к царю израильскому гонца со словами: «Обходи это место стороной, туда направились арамеи». |
9 А Божий чоловік послав до Ізраїлевого царя, говорячи: „Стережися перехо́дити оце місце, бо там схо́дяться сирі́яни!“ |
|
10 А царь израильский отправлял гонца в место, указанное человеком Божьим, и предупреждал тамошних жителей. Так не однажды он уберегся. |
10 І послав Ізраїлів цар до того місця, про яке говорив йому Божий чоловік та остеріга́в його; і він стері́гся там не раз і не два. |
|
11 |
11 І сильно занепоко́їлося серце сирійського царя про ту річ, і він покликав своїх слуг та й сказав до них: „Чи не розповісте́ мені, хто з наших зраджує перед Ізраїльським царем?“ |
|
12 «Никто, владыка мой царь, — отвечал один из слуг, — а есть в Израиле пророк Елисей, он пересказывает царю израильскому всё, что скажешь ты даже в спальне своей». |
12 І сказав один з його слуг: „Ні, пане мій ца́рю, це не наш, а це Єлисей, той пророк, що в Ізраїлі, доно́сить Ізраїлевому цареві ті слова, що ти гово́риш у спальні своїй!“... |
|
13 «Идите и разузнайте, где он, — велел царь, — а я пошлю стражу схватить его!» Ему сообщили: «Здесь, в Дотане». |
13 А він відказав: „Ідіть, і подивіться, де́ він, — і я пошлю́ й візьму́ його!“ І доне́сено йому, кажучи: „Ось він у Дотані!“ |
|
14 Он послал туда коней, колесницы и могучее войско — ночью оно подошло и окружило город. |
14 І послав він туди коні, і колесни́ці та ві́йсько. І прийшли вони вночі й оточили те місто. |
|
15 |
15 А слуга Божого чоловіка встав рано і вийшов, аж ось ві́йсько ото́чує місто, і коні, і колесни́ці! І сказав його слуга до нього: „Ох, пане мій, що́ бу́демо робити?“ |
|
16 «Не страшись, — ответил тот, — тех, кто за нас, больше, чем тех, кто за них». |
16 А той відказав: „Не бійся, бо ті, що з нами, численні́ші від тих, що з ними“. |
|
17 И Елисей стал молиться: «ГОСПОДИ, прошу, открой ему глаза, пусть увидит!» ГОСПОДЬ открыл слуге глаза, и тот увидел, что холм вокруг Елисея полон конями и колесницами огненными. |
17 І молився Єлисе́й і говорив: „Господи, розкрий йому очі, і нехай він побачить!“ І відкрив Господь очі того слуги́, і він побачив, аж ось гора́ повна ко́ней та огняни́х колесни́ць навко́ло Єлисе́я!... |
|
18 Когда подступили к нему арамеи, Елисей стал молиться так: «Господи, прошу, порази этот народ слепотой!» И поразил Он их слепотой по слову Елисея. |
18 І зійшли сирійці до ньо́го, а Єлисей помолився до Господа й сказав: „Удар цей люд сліпото́ю!“ І Він ударив їх сліпото́ю за Єлисеєвим словом... |
|
19 «Это не та дорога и город не тот, — сказал им Елисей. — Идите за мной, и я выведу вас к человеку, которого вы ищете». И он отвел их в Самарию. |
19 І сказав до них Єлисей: „Це не та доро́га й не те місто. Ідіть за мною, й я проведу́ вас до того чоловіка, якого ви шукаєте“. І він завів їх у Самарі́ю. |
|
20 |
20 І сталося, як прийшли вони до Самарії, то Єлисей сказав: „Го́споди, відкрий оці очі, і нехай вони побачать!“ І Господь відкрив їхні очі, і вони побачили, — аж ось вони в сере́дині Самарії!... |
|
21 При виде их царь израильский спросил Елисея: «Что же, перебить их, отец мой?» |
21 І сказав Ізраїлів цар до Єлисея, коли побачив їх: „Чи побити їх, чи побити, мій ба́тьку?“ |
|
22 «Нет, не убивай! — ответил тот. — Разве твой меч или лук пленили их, чтобы теперь перебить? Вели подать им еды и воды, пусть поедят, попьют и отправятся к своему владыке». |
22 А той відказав: „Не вбивай! Чи ти повбиваєш тих, кого ти взяв до неволі своїм мече́м та своїм списо́м? Поклади хліб та воду перед ними, і нехай вони їдять та п'ють, і нехай ідуть до свого пана“. |
|
23 И царь устроил им тогда большое празднество, они наелись, напились и отправились к своему владыке. И больше те арамеи не ходили в набеги на землю израильскую. |
23 І справив цар для них велику гости́ну, і вони їли й пили; і він відпустив їх, і вони пішли до свого пана. І сирійські о́рди вже більш не вхо́дили до Ізраїлевого Кра́ю. |
|
24 |
24 |
|
25 В Самарии из-за осады начался страшный голод, и дошло до того, что за ослиную голову давали восемьдесят шекелей серебра, а за четверть кава голубиного помета — пять шекелей серебра. |
25 І був великий голод у Самарії. І ось ті обляга́ли їх, а осляча голова коштувала вісімдеся́т шеклів срібла, а чвертка каву голуби́ного поме́ту п'ять шеклів срібла. |
|
26 Когда царь израильский проходил по городской стене, одна женщина закричала ему: «Спаси меня, владыка мой царь!» |
26 І сталося, прохо́див Ізраїлів цар по мурі, а одна жінка крикнула до нього, говорячи: „Поможи, пане ца́рю!“ |
|
27 «ГОСПОДЬ да спасет тебя! — отозвался тот. — А я чем помогу — ни с гумна нечего взять, ни из давильни». |
27 А він відказав: „Як тобі не поможе Господь, звідки я поможу́ тобі? Чи з то́ку, або з чави́ла?“ |
|
28 И царь спросил ее: «Что случилось с тобой?» Она отвечала: «Вон та женщина предложила мне: „Давай сегодня съедим твоего сына, а завтра моего“. |
28 І сказав до неї цар: „Що тобі?“ А та відказала: „Оця жінка сказала мені: Дай свого сина, і ми з'їмо́ його сьогодні, а мого сина з'їмо́ взавтра. |
|
29 Мы сварили моего сына и съели, а на другой день я сказала ей: „Давай съедим твоего сына“, но она его спрятала». |
29 І зварили ми мого́ сина та й з'їли його... І сказала я до неї дру́гого дня: Дай сина свого, і ми з'їмо́ його, та вона сховала свого сина“. |
|
30 Выслушав слова той женщины, царь разодрал одежды. И когда он шел по стене, народ видел, что у него рубище по голому телу. |
30 І сталося, як цар почув слова цієї жінки, то роздер шати свої, і він ходив по мурі. І наро́д побачив, — аж ось вере́тище на тілі його зо спо́ду! |
|
31 Царь сказал: «Пусть так-то и эдак поступит со мной Бог и добавит к тому еще, если голова Елисея, сына Шафата, останется у него на плечах до вечера!» |
31 І він сказав: „Отак нехай зробить мені Бог, і так нехай додасть, якщо позоста́неться голова Єлисея, Шафатового сина, на ньому сьогодні!“ |
|
32 |
32 А Єлисей сидів у своєму домі, а з ним сиділи старші́. І послав цар чоловіка від себе. Поки прийшов посол до нього, то він сказав до старши́х: „Чи ви бачите, що цей син уби́вника послав зняти мою го́лову? Глядіть, як при́йде цей посол, то замкніть двері, — і прити́снете його в две́рях. Ось і шаруді́ння ніг пана його за ним“. |
|
33 Не успел он договорить, как пришел и царь и сказал: «Вот какая беда нам от ГОСПОДА! Чего еще нам от ГОСПОДА ждать?» |
33 Ще він говорив із ними, аж ось прихо́дить до нього послане́ць. І він сказав: „Отаке зло від Господа! Чого ще чекати від Господа?“ |